Меморіал з вічним вогнем

У далекому 1925 р. в Проскурові пройшов перший місячник по озелененню міста. Саме тоді на перехресті вулиць 25-го Жовтня і Новобульварної (в даний час Проскуровської і Івана Франка) юні піонери-школярі заклали сквер, який отримав назву Піонерський. Після звільнення Проскурова від німецько-фашистських загарбників (25 березня в 1944 р.) в цьому сквері з’явилися перші могили наших загиблих воїнів, переважно льотчиків. Через рік тут поховали екіпаж 36-го бомбардувального полку у складі лейтенанта Кузіка, мол.лейтенанта Баніна і сержанта Ушакова, літак яких розбився під Проскуровом вже після війни – 29 травня в 1945 р. Незабаром в Піонерський сквер перенесли останки ще декількох наших воїнів-визволителів, які раніше були поховані в інших місцях міста (наприклад, могила полковника Шестакова була спочатку біля кінотеатру ім. Чкалова), а в 1948 р. над братською могилою побудували пам’ятник. У 1974 р. була проведена повна реконструкція сквера і братської могили – встановили новий пам’ятник, чашу Вічного вогню і стелу з меморіальною плитою, на якій нанесені імена 17 загиблих воїнів. Першими серед них значаться також двоє пілотів, двоє Героїв Радянського Союзу – полковник Лев Шестаков і молодший лейтенант Валентин Єлькин, які загинули в 1944 р. в небі над Проскуровом.

Сам пам’ятник – бронзова скульптура воїна-прапороносця. Останній порив – смертельно поранений боєць піднімає прапор, а за ним – безсмертя – ось ідея втіленого в бронзі художнього образу. Фігура змальована в складному ракурсі, скупими напруженими лініями обкреслена натхненна особа, жорсткими, імпульсними масами підкреслюється спроба піднятися. Завдяки плащ-намету, який широкою хвилею обвиває фігуру прапороносця, а також прапору, який трепеще, створюється відчуття миттєвості зафіксованого руху.
Автори пам’ятника – відомі українські скульптори М.Гріцюк, Ю.Синькевіч і архітектор А.Сніцарев.